ПАМ’ЯТЬ ПРО МІСТА, ЯКІ ЧЕКАЮТЬ НА ПОВЕРНЕННЯ

1 хвилину тому

Читати 3 хв

Здобувачі освіти Кам’янського енергетичного фахового коледжу відвідали виставку «Покинуті міста»

8 жовтня 2026 року здобувачі освіти Кам’янського енергетичного фахового коледжу відвідали Музей історії міста Кам’янське, де ознайомилися з виставкою «Покинуті міста» — глибоким мистецько-документальним свідченням про українські міста, життя яких змінила й зруйнувала російська військова агресія.

Це була не просто екскурсія музейними залами. Це була зустріч із пам’яттю, болем і людською гідністю. Експозиція нагадала: за кожною назвою міста — не лише вулиці, будинки й архітектура. Там були чиїсь домівки, дитячі кімнати, родинні свята, шкільні дзвінки, улюблені книжки, знайомі голоси сусідів і плани на майбутнє. Війна руйнує не тільки споруди — вона намагається обірвати зв’язки людини з місцем, де формувалися її спогади, культура та відчуття дому.

Особливе враження на відвідувачів справили картини українських художників. У своїх роботах митці передали власне бачення війни: тривогу, втрату, спустошення, розлуку, але водночас — стійкість і прагнення зберегти правду про пережите. Мистецтво тут стало мовою, яка допомагає говорити про те, для чого іноді важко знайти слова, і не дозволяє звикнути до людського болю.

Не менш промовистими були особисті речі людей, які були змушені залишити рідні міста. Сімейні фотографії, книжки та інші предмети повсякденного життя — речі, на перший погляд звичайні, — набули особливого значення. У них збереглися сліди родинних історій і мирного життя, яке ще зовсім недавно здавалося звичним і незмінним. Серед історій покинутих міст — Маріуполь, Бахмут, Волноваха, Авдіївка, Мар’їнка, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Попасна та інші українські населені пункти, мешканці яких пережили окупацію, руйнування або вимушене переселення.

Розглядаючи ці предмети, здобувачі освіти могли відчути: дім — це значно більше, ніж стіни й дах. Це пам’ять, мова, родинні традиції, запах знайомої вулиці, книжка на полиці, фотографія близьких. І навіть коли людина змушена вирушити в невідомість, вона намагається врятувати бодай частинку свого світу — те, що допоможе не втратити зв’язок із власним корінням.

Завершенням відвідування став відеоролик, у якому послідовно розкривалося, як мирне життя різних регіонів України поступово руйнувалося під впливом війни. Кадри людей, міст і культурних просторів нагадали, наскільки багатою та різноманітною є наша країна і якою дорогою ціною дається її свобода. За кожним зруйнованим будинком стоїть людська історія; за кожною втраченою культурною пам’яткою — частина спільної спадщини.

Для молоді ця зустріч мала важливе виховне значення. Вона спонукала замислитися над цінністю миру, відповідальністю за збереження історичної пам’яті, повагою до людей, які пережили втрату дому, та необхідністю підтримувати тих, хто був змушений залишити рідний край. Такі заходи розвивають емпатію, громадянську свідомість, історичне мислення й розуміння того, що за сухими повідомленнями про бойові дії завжди стоять долі конкретних людей.

Важливо також пам’ятати: історія твориться не лише в підручниках. Вона живе у свідченнях очевидців, у збережених фотографіях, у книжках, які люди взяли із собою, у картинах, що фіксують трагедію, і в готовності суспільства не відвертатися від правди. Збереження цих свідчень — це спосіб протистояти забуттю та передати наступним поколінням пам’ять про пережите.

Колектив Кам’янського енергетичного фахового коледжу вдячний працівникам Міському музею історії м. Кам’янськго за можливість долучитися до важливого культурно-освітнього простору та осмислити події сучасної історії України через мистецтво й особисті людські історії.

У відвідуванні виставки взяли участь здобувачі освіти групи КІ-26-1/9 та студенти інших навчальних груп, які входять до складу гуртка «Сокіл («Джура»)». Захід відбувся за участю викладача предмета «Захист України» та предмету «Фізична культура» Володимира Мироненка.

Учасники відвідування виставки:• Артем’єва Назар — КІ-26-1/9• Барасія Тимур — КІ-26-1/9

• Власков Владислав — КІ-26-1/9

• Єрьоменко Олексій — КІ-26-1/9

• Дзима Ярослав — КІ-26-1/9

• Іваськів Микита — КІ-26-1/9

• Комишниго Іван — КІ-26-1/9

• Матюх Уляна — КІ-26-1/9

• Михайленко Євген — КІ-26-1/9

• Непочатих Іван — КІ-26-1/9

• Новіков Олексій — КІ-26-1/9

• Підберезний Тимофій — КІ-26-1/9

• Сищенко Станіслав — КІ-26-1/9

• Сініцар Дмитро — КІ-26-1/9

• Терещенко Іларіон — КІ-26-1/9

• Турчин Нікіта — КІ-26-1/9

• Філіпчук Тимофій — КІ-26-1/9

• Столбова Костянтина — ЕТ-24-1/9

• Колеснікова Олена — ЕТ-25-1/9

• Тютюнник Дар’я — БД-25-1/9

• Урмаш Валерія — БД-25-1/9

• Харжевський Георгій — ЕТ-25-2/9

• Барабанов Євгеній — ЕК-26-1/9

• Кохно Карина — ЕК-26-1/9

• Колєснікова Наталія — КН-26-1/9

• Бредун Михайло — КН-25-1/9

• Калініченко Ярослав — ЕТ-26-1/9

• Похиталюк Богдан — ЕТ-26-1/9

• Шаймухамітов Александр — БД-26-1/9

• Романтиков Маргарита — БД-26-1/9

Міста можуть бути зруйновані, вулиці — спорожніти, а домівки — залишитися далеко позаду. Та пам’ять про них живе, доки ми здатні слухати, співпереживати й берегти правду. Ми віримо, що українські міста відродяться, люди зможуть повернутися додому, а дитячий сміх знову наповнить вулиці. Бо дім — це не лише місце на мапі. Це частина серця, яку неможливо покинути.